Уже стемніло…Падав легенький сніжок. Такої погоди в Нью-Йорку давно не було. Все навколо сяяло, мільйони запалених лампочок мерехтіли і раділи кожній сніжинці.
Їй здавалось, що вона потрапила до скляної кульки, яку брат подарував декілька років тому. Ось Манхеттен, саме той, на який вона дивилась через скло і бачила у своїх мріях, між його високими будівлями, своїх батьків. Як давно вона не обіймала їх. Вже 8 років як вони у Нью-Йорку, а вона все не може звикнути бачити маму тільки на екрані ноутбука. Добре, що людство придумало Інтернет і це хоча б віртуально можливо. Але сьогодні вона йде цими вулицями наяву зі своїм коханим. Вона посміхається кожному зустрічному, хто поспішає додому. Хтось находу ще купує подарунки - так завжди буває напередодні Різдва. А вона вже не квапиться, вона знає напевно – ввечері всі рідні зберуться за великим столом, як раніше в Україні і будуть колядувати «Святую ніч». Чуєте? Адже музика уже звучить! Напевно ви покрутили ключик у її скляній кульці, а хтось цю кульку струснув і знову сніжинки закружляли. Так добре і тепло в душі, так затишно, не дивлячись, що зима надворі. Вона щаслива і це тільки початок!
NB. Вона – це я. І я у Ваших руках. Я обов’язково повинна потрапити цього року до штатів хоча б на день. Я матусі обіцяла її міцно обійняти. вернуться |
