Оказываеться, чтобы жить свободно, демократично, честно и независимо нужно напрягаться, затрачивать определенные усилия и делать дополнительные телодвижения, а иногда и отдать свою жизнь. За счастье и за мечту нужно бороться.

       В этом году исполнилось 80 лет со Дня рождения  Мартина Лютера Кинга. Его мечта сбылась – Америка стала по-настоящему свободной, демократичной и самой мощной супердержавой.

       У меня есть мечта там побывать. Почувствовать и заразиться духом свободы, уверенностью в себе, безграничным оптимизмом, вере и уважению в свое государство,  бескорыстному желанию помогать другим людям. Понять причины волонтерства и благотворительности. Впитать это в себя и передать как можно большему количеству людей здесь на своей Родине.

      Хотелось бы понять, почему мы такие внешне похожие, но живем в разных условиях, думаем и делаем по-разному.

      Возможно, мы отличаемся  разным уровнем жизненной философии? Если мы нуждаемся в данное время в удовлетворении биологических жизненных потребностей согласно пирамиде Маслоу (еда, жилье, защита), то американцы уже давно прошли эти уровни и нуждаются в самореализации. Вспомним хотя бы слова Джона Кеннеди: «Не спрашивайте, что ваша страна может сделать для вас. Спрашивайте, что вы можете сделать для своей страны».

       Возможно, мы отличаемся  уверенностью в себе? Многие американцы учатся быть уверенными в себе с раннего детства. Например, множество учеников старших классов подрабатывают, чтобы иметь собственные деньги. Родители поддерживают желание детей работать после школы, чтобы те знали цену деньгам и понимали, что ничего не достается бесплатно. Факт: 74% американцев после 18 лет живут независимо от родителей.

           Возможно, мы отличаемся, мобильностью? Исследования показывают, что большинство американцев полностью меняют сферу своей деятельности четыре-пять раз в жизни. Мотивами для переезда могут быть: учеба в колледже, новая работа, лучший климат, желание изменить образ жизни.

        Подневольная жизнь-естественное состояние человека. Тихое, размеренное, ламинарное течение. Не нужно ничего делать, ничего решать, за тебя все уже решили и составили распорядок дня. Будешь его выполнять – молодец, хороший мальчик, а если нет,-получишь по шее  и всеодно будешь выполнять установленный распорядок.

        Налогоплательщик в нашей стране - это не свободный и бесспорно талантливый предприимчивый человек, добровольно отдающий государству толику принадлежащего ему, а временно находящийся на свободе бесправный раб, которого могут унижать все, кому не лень.

        У меня есть мечта, что все это  в скором времени останеться в прошлом.

        У меня есть мечта, что мы забудем об этом, вычеркнем серые старницы из своей светлой памяти, спишем как безнадежную задолженность прошлых лет. Забудем обиды и начнем все с начала.

        У меня есть мечта, что мы достанем мольберты, намешаем теплых, ярких и светлых красок и раскрасим серые и унылые украинские улицы. Развешаем на деревьях яркие лампочки - пусть светят. Нарисуем всем на лицах улыбки –пусть улыбаються.

          Мы же в состоянии изменить этот мир. Нужно только в это поверить,  затратить определенные усилия и сделать дополнительные телодвижения каждому на своем месте, тем более, что история знает такие примеры.

                                         Я маю мрію

      Виявляється, аби жити вільно, демократично, чесно і незалежно потрібно напружуватися, витрачати певні зусилля і робити додаткові рухи тілом, а деколи, і віддати своє життя. За щастя і за мрію потрібно боротися.

       Цього року виповнилося 80 років з дня народження  Мартіна Лютера Кінга. Його мрія збулася - Америка стала по-справжньому вільною, демократичною і найпотужнішою супердержавою.

       Я маю мрію там побувати. Відчути і заразитися духом свободи, упевненістю в собі, безмежним оптимізмом, довірою і пошаною до своєї держави, безкорисливому бажанню допомагати іншим людям. Зрозуміти причини волонтерства і добродійності. Ввібрати це в себе і передати як можна більшій кількості людей тут, на своїй Батьківщині.

      Хотілося б зрозуміти, чому ми такі ззовні схожі, але живемо в різних умовах, думаємо і робимо по-різному?

      Можливо, ми відрізняємося  рівнем життєвої філософії? Якщо українці потребують зараз задоволення своїх біологічних життєвих потреб згідно піраміди Маслоу (їжа, житло, захист), то американці вже давно пройшли ці рівні і потребують самореалізації. Пригадаємо хоч б слова Джона Кенеді: «Не запитуйте, що ваша країна може зробити для вас. Запитуйте, що ви можете зробити для своєї країни».

       Можливо, ми відрізняємося  ступенем упевненості? Багато американців вчаться бути упевненими в собі з раннього дитинства. Безліч учнів старших класів підробляють, аби мати власні гроші. Батьки підтримують бажання дітей працювати після школи, аби ті знали ціну грошам і розуміли, що нічого не дістається у житті безкоштовно. Факт: 74% американців після 18 років живуть незалежно від батьків.

         Можливо, ми відрізняємося мобільністю? Дослідження свідчать, що більшість американців повністю змінюють сферу своєї діяльності чотири-п'ять разів у житті. Мотивами для переїзду можуть бути: навчання у коледжі, нова робота, кращий клімат, бажання змінити спосіб життя.

        Підневільний стан життя - природний для людини. Тиха, розмірена, ламінарна течія. Не потрібно нічого робити, нічого вирішувати, за тебе усе вже вирішили і склали розпорядок дня. Будеш його виконувати - молодець, хороший хлопчик, а якщо ні, - отримаєш по шиї  і все одно виконуватимеш цей розпорядок.

        Платник податків у нашій країні - це не вільна і безперечно талановита заповзятлива людина, що добровільно віддає державі частину того, що належить їй, а безправний раб, що тимчасово знаходиться на волі, якого можуть принижувати всі, кому не лінь.

        Я маю мрію, що все це  незабаром залишиться у минулому.

        Я маю мрію, що ми забудемо про це, викреслимо сірі сторінки зі своєї світлої пам'яті, спишемо як безнадійну заборгованість минулих років. Забудемо образи і почнемо все з початку.

        Я маю мрію, що ми дістанемо мольберти, намішаємо теплих, яскравих і світлих фарб і розфарбуємо сірі й убогі українські вулиці. Розвісимо на деревах яскраві ліхтарики - нехай світять. Намалюємо всім на обличчях посмішки - нехай посміхаються.

        Ми ж можемо змінити цей світ. Потрібно лише у це повірити,  витратити певні зусилля і зробити додаткові рухи тілом кожному на своєму місці, тим більше, що історія знає такі приклади.  вернуться