По-перше, я б хотіла відрекомендуватися. Мене звуть Олена, мені щойно виповнилося 23 роки. Я цьго року закінчила університет - Київський Національний Університет України "Київський Політехнічний Інститут". Закінчила з відзнакою магістратуру факультету електроніки і це не лише тому, що весь час сиділа не відриваючи очей від підручників, а тому, що мої інтереси ніколи не обмежувалися лише навчанням. Кожна моя зацікавленість не тільки не відволікала від мети, а тільки щоразу допомагала зробити ще один крок в її напрямку. Я вірю, що жодна моя дія в житті не даремна - вона додається до мого досвіду і неодмінно стає у пригоді у найнесподіваніші моменти життя.
Ще з часу, коли мені виповнився 1 рік я почала вчити іноземні мови. Спочатку мене навчала англійської мама, а коли мені виповнилося 1,5 роки - коло нашого будинку відкрили курси для дітей мого віку. Тоді, коли я пішла до школи моє життя було неперерервно пов"язано з іноземними мовами. Усі роки навчання в школі, ліцеї та університеті я вивчала англійську, а також трохи вчила німецьку, добре знаю польську, трохи словацьку, сербську, хорватську та чорногорську, а також трохи-трохи арабську. Ще мрію вивчити іспанську та французьку згодом. Взагалі-то я одного разу дала собі слово, що в жодну країну не поїду, якщо не зможу балакати з місцевими їхньою мовою хоча б на побутовому рівні. Для мене це спосіб виказати повагу до мешканців місця, куди я приїжджаю.
Ну от, так і почалася моя історія подорожування... Я була в багатьох країнах Європи, а також в Північній Африці та в Азії. Жодного разу мені в житті не зашкодило знання багатьох мов, тому що було безліч випадків, що в певній країні я могла отримати те, що мені потрібно лише мовою якоїсь іншої країни. Наприклад, в Тунісі, окрім англійської та арабської, одного разу мені конче була потрібна, яка б ви думали? Не вгадаєте: польська та німецька! А з Хорватії без знання польської я взагалі навряд повернулася б додому... та усе це довгі історії.
Коли вступивши до університету, я почала займатися усім на світі, то однією зі тсорін моєї діяльності було студентське самоврядування, а саме - міжнародний його аспект. Я завжди спілкувалася з іноземцями, які відвідували мій університет з дружніми візитами, проводила їм екскурсії містом різноманітними мовами, або ж допомагала освоїтися тим, що приїздили на навчання. Також завжди допомагала встановлювати міжнародні стосунки, перебуваючи за кордоном на різноманітних літніх школах, міжнародник конференціях, конкурсах, на яких, до речі, також посідала призові місця.
Якщо поміркувати, то хиба чи не єдиною національністю, з якою мені ще не доводилося довго спілкуватися - американці. Мені дуже цікаво розширювати свій кругозір, спілкуючись з людьми з інших країн, спростовувати стереотипи, що склалися в нашому суспільстві щодо них, пізнавати різні культури, а також я обожнюю робити фотографії того, що я бачу під час своїх подорожей. Часто люди, дивлячись мої фотографії питають "А де це?". Треба бачити їх подив, коли я відповідаю, що це у них на батьківщині, а нерідко - взагалі трохи не коло їх будинку, але через відчуття буденності, вони не помічають те, що інколи помічаю я.
Одного разу, коли я була в одному селищі Івано-Франківської області, не встигла я зійти з автобуса, як мою подругу перестріли двоє чоловіків, які з очима повними надії спитали чи балакаю я англійською. Я ніколи не бачила стільки радощів в очах, коли вона з переляку відповіла: "Ноу, бат вона - так!" :))) . Бідні чоловіки вже кілька годин ходили гуцульським селищем з надією знайти англомовну особу, яка могла б їм допомогти знайти, де можна попоїсти. Чоловіки подякували мене і спитали, чи була я колись в америці, оскільки вони помітили, що я маю американський акцент.
Чому я хочу побачити США?
Я завжди хотіла здійснити якусь тривалу подорож, але про таку довгу - лише мріяла. По-перше, я все ж лише студентка, тому не маю стільки грошей, щоб побачитьи усе на світі, а по-друге, ніколи не мала компаньйона, який би міг приєднатися до мене в таку подорож. А Сполучені Штати, які я бачила лише на фотографіях, завжди справляли на мене глибоке враження своїм поєднанням дикої незвіданої природи, самобутності та глибоко урбанізованого суспільства, тихих околиць та шаленого міста, розваг та бізнесу, науки, культури.
Думаю, така поїздка була б неоціненним досвідом в моєму житті, а можливо, і я могла б щось привнести в американське суспільство, розвіяти якісь міфи про Україну, поділитися своєю культурою, своїм знанням та попередньо набутим досвідом спілкування. Я вважаю це був би корисний досвід як для України, так і для Америки.
Ось тому я хочу побачити США власними очима!
Дякую за увагу та перепрошую за час, який Вам довелося витратити на читання цього ессе.
З повагою -
Олена Хотенко.вернуться |
